Михайлівка

 

Історія школи

 

Михайлівка._Палац.

            Замок та палац Маковецьких у Михайлівці

Михайлівка — село в Україні, в Дунаєвецькому районі Хмельницької області. Населення становить 416 осіб. Михайлівок в Україні — більше 100. Ця, в Дунаєвецькому районі, над річкою Блищанівкою, далеко не найбільша — якихось 500 жителів, дорога поганенька, туристами не розпробувана. Але короткого візиту село варте — особливо в пору золотої осені.

Тому що саме в елегійні жовтневі дні місцевий парк виглядає найкраще: тут можна блукати зарослими алеями, спускатися до ставка, віднайти нарешті у джунглях грот, побачити біля містка маленький водоспадик — і подумати про те, як же шкода, що колишня велич Михайлівського маєтку вже ніколи не повернеться.

Михайлівський парк

Колись у давнину далеку,

Пан в цій місцині проживав

І збудував село чудове,

Що Михайлівкою назвав.

Пан Маковецький був біолог,

Природу дуже він любив,

За Михайлівкою на горбі,

Він парк чудовий посадив.

З далеких, із країв заморських,

Дерева гінкго він завіз,

Північний бук, бархат амурський,

І ще багато дивовиж.

До ставу, де платани східні,

Алеї  звідусіль вели,

А на ставу, немов у казці,

Лілеї водяні цвіли.

Над ставом – гордо й величаво

Сосни Веймутова ростуть,

А далі – клен американський,

І ще – пірамідальний дуб.

Ростуть у парку старовиннім

Псевдотсуга, чорні модрини,

Для тих природу, хто шанує,

Наш парк не одного здивує,

Ставка й джерел цілющі води –

Перлина нашої природи.

Як пам’ять пройдених століть

Наш Михайлівський парк стоїть.

 14.01.2004 року

 В.В.Іванашко

Михайлівський парк

Михайлівський парк розміщений на околиці села Михайлівка Дунаєвецького району на площі 15 га. Підпорядкований сільській раді.

      Парк засновано в середині ХІХ ст. Стефаном Маковецьким – Червоноградським скарбником. Він побудував тут оранжереї, старий занедбаний сад перетворив на красивий парк англійського зразка, розширив і прикрасив панський будинок різними прибудовами – балконом, балюстрадою. Любов до прекрасного передав своєму внукові – теж Стефану, відомому вченому-ботаніку, який ще більше прикрасив Михайлівку.

Планувальна структура алей та доріжок, прийоми групування та розташування рослин відзначають Михайлівський парк як типово ландшафтний. Проїжджою трасою парк розділений на дві частини. Ближня є основною. Тут на різноплановому рельєфі знаходяться руїни панського палацу, оригінальний кам‘яний грот з джерельною водою та озерцем, став з вільно окресленою береговою лінією та острівцем, обсадженим вербами. Навколо ставу прокладені доріжки, влаштовані зручні майданчики та галявини. Саме на цій частині парку ростуть найбільш цінні деревні рослини: гінкго дволопатеве, псевдотсуга Мензиса форми голубої, модрина польська, ялиця біла, сосна Веймутова, ялівець віргінський, ялина колюча форми сизої канделябровидної, бузок угорський, бук лісовий форми пурпурнолистої тощо.

      Стефана Маковецького михайлівчани часто називали мандрівником-непосидою, дослідником, а то й просто диваком. І це зрозуміло: у пошуках екзотичних дерев, кущів невтомний ентузіаст добирався до спекотного африканського континенту. Тому його колекції славилися далеко за межами Кам’янецького Придністров’я. У Михайлівку їхали з України і Польщі, аби придбати саджанці плодових і декоративних дерев, кущів і квітів. Парк на той час набув вишуканого і чарівного вигляду. Як досвідчений ботанік, Стефан Маковецький виступив одним із засновників Подільського товариства природодослідників та чимало зробив для науки, вивчаючи флору Поділля.

       Під час революційних подій селяни повністю розгромили садибу. Було зруйновано палац, оранжерею, архітектуру малих форм. Не пройшли безслідно і подальші роки, зокрема Друга світова війна. Ось чому зараз від колишньої краси цього парку залишилось небагато. Зникла більшість дерев, втрачено первісне планування, але мальовничий став з острівцем, грот із джерелом води «Іспекті» та збережені насадження справляють велике враження.

За даними О.Л. Липи (1960 рік) напередодні війни 1941-1945 рр. на території парку росло 200 видів та форм дерев і кущів, зараз близько 100

За інформацією про село звернемося до найвідомішого дослідника кресових палаців колишньої Речі Посполитої — Романа Афтаназі. В ІХ томі своїх «Дій резиденцій…» він пише, що колись Михайлівка називалася Свистівка (Швистівка). Що ж, назва немилозвучна, але принаймні була унікальною… Свистівка була одним з найдавніших подільських сіл — і про це до наших часів нагадують бронзові та кам’яні вироби, старовинні грецькі, римські та польські монети, які подекуди ще трапляються селянам на обійстях і полях.

В XVII столітті навколишні землі були власністю почергово Костянтина, Петра та Міхала Володийовських гербу Корчак (так-так, тієї самої славетної родини). Анна Володийовська отримала Свистівку в якості приданого, коли побралася зі Станіславом Маковецьким — міським суддею Кам’янця.

На початку XVIII ст. Свистівка як «мала осада» (тобто поселення було якось укріпленим?) входила до Блищанівських маєтностей. Близько 1720 р. її успадкував власник маєтностей — червоногородський скарбник Міхал Маковецький гербу Помян. Саме Міхал розпочав будувати у селі оборонний замочок (дивний час для оборонних замків — часи турків і татар були вже позаду). Саме Міхал перейменував поселення на свою честь: була Свистівка — стала Михайлівка. Часом амбіції лише заважають.

Після Міхала Михайлівкою та містечком Шатавою володів його син Стефан Маковецький (близько 1730–1801), барський конфедерат і маршалек кам’янецького сейму. Стефан закінчив справу батька — добудував замочок, оточений з трьох боків ставками, укріпив споруду валами й баштами. Він також брав участь у відбудові кам’янецької твердині та вів голосну судову справу про кордони своїх володінь з сусідом з Макова, Войцехом Раціборовським. Процес був таким бурхливим, що часом навіть проливалася кров.

Наступним власником села був син Стефана — ушицький хорунжий Ян Людвік Маковецький. Часи були вже спокійніші, особливої потреби у валах і стрільницях не спостерігалося — тому Ян Людвік взявся переробляти дідівський замочок у більш пристосоване для мирного життя приміщення.

Дітей у Яна Людвіка не було, тож всі свої володіння він записав небожу[1] (пол. synowcu) — маршалку шляхти Ушицького повіту Нарцизу Едварду Маковецькому (1786–1868), одруженому з Саломеєю з Качковських. Далі вже Михайлівка відійшла до його сина — Миколая (у Р. Афтаназія помилково названого Міхалом) Ксаверія Маковецького (1820–1862), і сталося це ще за життя Нарциза Едварда. Миколай Ксаверій був одружений з Амелією Гловацькою (1821–1915), і останнім власником Михайлівки був їхній син Стефан Леон Маковецький (1860–1949).

Миколай Ксаверій, використовуючи пивниці та певну частину мурів колишнього замочка, звів у Михайлівці розкішний неоготичний палац. Сталося це в середині XIX століття. Стіни споруди були з гладкого каменю. Будівництво тривало 12 років. Всі архітектурні деталі, дуже старанно виконані, були справою рук місцевих каменярів і майстрів. На жаль, невідомо ім’я автора проекту.

Загалом будівля складалася з двох частин. Старішим був двоповерховий, прямокутний, більший за розмірами корпус (хоча родинні перекази Маковецьких приписували замкове походження неоготичній частині з башточкою). Вздовж західного і східного фасадів другого поверху тягнувся балкон з кованою балюстрадою, трохи в східному стилі.

Довгі архітектурні описи з Р. Афтаназі традиційно пропускаю: краще раз побачити, а старих світлин палацу збереглося, на щастя, чимало.

Значно гірша ситуація з палацовими інтер’єрами: тут не те що іконографії немає, тут навіть більш-менш докладних описів не збереглося. За згадками тих, хто пам’ятав Михайлівку до руйнівного 1914 року, палацова каплиця була на першому поверсі палацової вежі. В підземеллях були родинні поховання. На першому поверсі головного корпусу були розміщені репрезентаційні кімнати, серед яких — велетенський салон та салони поменше, з цінними картинами на стінах, з гарними стильними меблями.

Надзвичайно великою була також їдальня — і стіл, що стояв посередині, відповідав розмірам приміщення. Їдальню прикрашали родинні портрети Маковецьких, серед яких були два зображення Стефана Маковецького, Томаша Маковецького (з 1766 р.), Нарциза Едварда, Миколая Ксаверія — та інші.

В Михайлівці зберігалася також дуже цінна бібліотека з книжками на різних мовах, зі стародруками і більш сучасними (для власників резиденції) книжками з ХІХ та ХХ століть. Головною темою бібліотеки була ботаніка та природа — цим дуже захоплювався Стефан Леон Маковецький, теоретик та популяризатор ландшафтного дизайну. Маковецький й сам написав не одну книгу на цю тему. 110 томів з цієї книгозбірки власник зміг врятувати і перевезти до Львова, пізніше їх було подаровано польській Національній Бібліотеці.

Існував у Михайлівці й архів, де крім паперів власне Маковецьких зберігалися й акти та листит з 1706–1770 років. які стосувалися родин Полубинських, Мержеєвських, Юдицьких, Копців та інших. Частину архіву також вдалося врятувати і пізніше переправити до архіву бернардинського у Львові.

Була й нумізматична колекція — про неї дуже мало даних.

Одне літо — якраз під час роботи над «Паном Володийовським» — провів у Михайлівці Генрік Сенкевич. Він активно користувався місцевою бібліотекою та архівом. Кімнату, у якій мешкав майбутній нобеліант, залишили в незмінному вигляді на довгі роки: з секретерем, за яким працював письменник, з кріслом, нарешті, з пером Сенкевича.

Палац, до речі, з’єднувався довгою критою заскленою галереєю з оранжереєю, яка розміщувалася трошки нижче. Оранжерея була висока — за необхідності її можна б було розділити на два поверхи (тільки ж навіщо?). Саме тут Стефан Леон Маковецький вирощував безліч видів екзотичних рослин — деякі з них пізніше висаджувалися в парку. В оранжереї росли й розкішні апельсинові та лимонні дерева, які плодоносили.

Розкішний парк — він все ще гарний і тепер — тягнувся на багато гектарів і зусібіч оточував палац. На ставку був павільйон для купання — його видно на одній з архівних світлин. Дістатися цієї альтаночки можна було завдяки містку, перекинутому через канал. В парку росли не лише дерева з усієї Європи, а й плоди селекційних вправ С. Л. Маковецького — він експериментував з породами, виводив щось своє. Про все це він писав у своїх наукових працях. Йому успішно вдавалося пересаджувати навіть дерева віком в кілька десятиліть. Алеї та алейки у парку були у вигляді природніх стежок, їх ніяк не «окультурювали».

Вже під кінець Першої світової війни палац, чиї нутрощі й так були розграбовані ще на початку військових дій, було підірвано динамітом.

На даний час маємо: муровану огорожу і грот біля ставу. Все інше до архітектури ніяк не віднести, все інше — парк, що лежить між двома пасмами пагорбів. Його площа зараз становить 15 га. Начебто тут все ще є найбільший в області гінкго дволопатевого, а ще ростуть сосна Веймутова і чорна, модрина, бархат амурський, псевдотсуга (що б це не було), бук північний, платан східний, дуб каштанолистий і пірамідальний. Є татарський, гостролистий, зеленокорий і польовий клени, є явір, є волоський і чорний горіхи. Площа ставка — 2,5 га.

Вас також може зацікавити...

Напишіть відгук